Національний Темпус / Еразмус+ 
офіс в Україні

Підписка на новини

Введіть ел. поштову адресу:

Підписка RSS

Голосування

Як Ви ставитеся до Болонського процесу в Україні?





Навчальний візит «Диверсифікація фінансування, автономія та стратегічне планування в університетах»

Навчальний візит «Диверсифікація фінансування, автономія та стратегічне планування в університетах»

Термін проведення: 23-24 квітня 2012 р.

Місце проведення: Віденський університет, Відень, Австрія

Учасники від України:

1. Луговий Володимир Іларіонович, Перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України,

2. Рашкевич Юрій Михайлович, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Національного університету «Львівська політехніка».

Програма та матеріали: http://vienna2012.bolognaexperts.net

Звіт

Навчальний візит «Диверсифікація фінансування, автономія та стратегічне планування в університетах» організовано спільно Віденським університетом (University of Vienna) та Вищою фаховою школою (Університетом прикладних наук) «Віденський кампус» (FH “Campus Vienna”) з метою ознайомити учасників семінару з особливостями організації діяльності вищих навчальних закладів Австрії двох принципово різних типів – класичного університету та вищої фахової школи/університету прикладних наук. Семінар відбувався під егідою Виконавчого агентства з питань освіти, аудіовізуальних засобів та культури, EACEA: програма Темпус (м. Брюссель), Брюссельської освітньої служби (BES) та Мережі університетів європейських столиць (UNICA). Окрім представників України, у ньому взяли участь експерти з Албанії, Вірменії, Австрії, Боснії та Герцоговини, Єгипту, Йорданії, Косово, Молдови, Палестини, Росії, Сербії та Узбекистану – загалом понад 50 осіб.

У перший день з вітаннями учасникам семінару виступили проректор Віденського університету професор Гейнц Фассманн та Керівник Департаменту Програми Темпус Клаус Хаупт. Основною доповіддю дня стала презентація проректора Гейнца Фассманна “Автономія та управління у Віденському університеті”. Доповідач розповів про історію та сучасність одного з провідних та найбільших університетів Європи, який має понад 640-літню традицію і є найстарішим німецькомовним університетом, налічує понад 91 тис. студентів та 6,7 тис. викладачів і науковців, є найбільшим університетом Австрії. Особливу увагу доповідач приділив новому законодавству Австрії в частині університетської освіти. Новий Закон про університети (Universities Act 2002) прийнято австрійським парламентом у 2002 р. і набрав чинності в 2004 р. з рядом перехідних положень, які в першу чергу стосувалися статусу працівників університетів.

Одним із найважливіших нововведень є надання університетам статусу працедавців. Тепер викладачі вже не є державними службовцями, створюється федерація університетів, яка веде переговори із профспілками, університети мають можливість вести із своїми працівниками переговори про умови індивідуальних контрактів. Тривалість контракту обмежена 6 роками, але існує можливість його продовження. Очевидно, що раніше прийняті на роботу міністерством викладачі свій статус держслужбовця не втратили.

Новим у законодавстві є обов’язок держави фінансувати університети. Бюджет університету на три роки вперед є предметом переговорів між ректором та міністром вищої освіти. 20 % бюджетного фінансування базується на системі індикаторів, решта гарантована державою. Основою для переговорів є проект бюджету, який розробляється університетом.

Закон визначає три основних органи управління університетом. Першим є Рада університету, яка складається із 5 (7 або 9) членів. 2 (3 або 4) з яких призначаються федеральним урядом, таку ж кількість обирає сенат університету. Ця група додатково обирає одну особу. При цьому члени Ради університету не є працівниками університету, чи працівниками міністерства. Обов’язками Ради університету є: вибори та зміщення ректора і проректорів, затвердження організаційного плану університету, затвердження угоди про виконання (performance agreement) та основних показників бюджету. Рада є основним стратегічним органом в новій системі університетського менеджменту.

Наступним органом управління є Ректорат, який складається із ректора та не більше чотирьох проректорів. Функції ректорату: репрезентація університету, призначення керівників структурних підрозділів, планування бюджетних доходів і витрат, підготовка пропозицій щодо плану розвитку університету, розроблення організаційного плану та пропозицій щодо угоди про виконання. Ректор є головою Ректорату та веде переговори щодо угоди про виконання. Таким чином, Ректорат відповідає за оперативну частину університетського менеджменту.

Третім органом управління є Сенат, у який входять від 12 до 24 осіб. Університетські професори складають абсолютну більшість Сенату (від 7 до 13 членів), студенти мають від 3 до 6 представників, асистенти та невикладацький штат – від 2 до 5 членів Сенату. Основними обов’язками Сенату є визначення списку трьох претендентів на посаду ректора, затвердження Статуту університету та усіх навчальних програм. Сенат також відіграє важливу роль у призначеннях на ключові академічні посади та габілітаційних справах.

Таким чином Universities Act 2002 визначає основні засади університетського менеджменту, але дає повну свободу щодо визначення внутрішньої структури кожного університету. Навчальні програми реалізуються факультетами під оперативним керівництвом навчальних деканів, які призначаються проектором з навчальної роботи.

Новий Закон сприяє здійсненню принципів Болонської декларації: перехід на трициклову вищу освіту, Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система (ECTS) є обов’язковою для використання, упроваджено Додаток до диплому, нещодавно створено національну Агенцію забезпечення якості навчання. Нововведення також стосуються оплати за навчання (до 2001 р. навчання було повністю безкоштовним), фінансового обліку, інтелектуальної власності.

Основою планування роботи університету є План стратегічного розвитку (Strategic Development Plan), на основі якого ведуться переговори із Міністерством щодо фінансування (Угоди про виконання), планується розвиток матеріального та кадрового забезпечення. У Віденському університеті перший План стратегічного розвитку прийнято у 2005 р., подальші уточнення відбувалися у 2006, 2008 та 2009 роках. План розробляється Ректоратом, приймається Сенатом та затверджується Радою університету.

У Віденському університеті новий План стратегічного розвитку визначає основні цілі розвитку: позиціонування університету з-поміж кращих університетів Європи, подальший розвиток навчальних програм в контексті Болонського процесу, удосконалення управління університетом та використання міжнародних критеріїв якості. План затверджено у 2012 р. та визначає програму розвитку університету до 2015 року. Основними розділами Плану є: розроблення навчальних програм, докторські програми, профілі наукових досліджень, структура кафедр, гендерні питання, розвиток персоналу, забезпечення якості, інтернаціоналізація. На основі Плану Ректорат укладає річні угоди з деканами 15 факультетів та керівниками 3-х університетських центрів, які містять чітко визначені цілі щодо наукових та навчальних результатів, а також необхідні ресурси.

У цілому фінансування університету здійснюється з різних джерел. Насамперед – це базове фінансування, яке планується на три роки вперед і стає відомим усередині другого року. При цьому, як визначає законодавство, 80 % бюджетного фінансування є фіксованим і незалежним від результатів діяльності університету, 20 % основане на досягненні конкретних результатів (індикаторів виконання). Окрім цих коштів, Міністерство має резерв 2 % від загального обсягу фінансування галузі для цільового використання. Стосовно окремого університету це може означати можливість отримання значних коштів. Австрійські університети також користуються розгалуженою системою бюджетного фінансування наукових досліджень – як національними програмами, так і програмами європейського фінансування. Недоліками національної системи фінансування представники Віденського університету вважають відсутність безпосереднього зв’язку між результатами діяльності та фінансуванням, урахуванням у формулах, на основі яких визначаються 20 % бюджету, показників минулих років, низький обсяг фінансування інноваційних проектів, неможливість перерозподілу державного фінансування між університетами.

Усередині університету в процесі фінансового планування враховуються такі фактори: прогноз розвитку, фінансовий план на наступні 3 роки, загальний бюджет на наступний рік та розподіл бюджету за статтями витрат. Процес формування фінансового плану для підрозділу починається наприкінці вересня представленням його на Ректорат. До кінця жовтня план затверджується Сенатом, після чого в листопаді-грудні укладаються конкретні угоди між адміністрацією та підрозділами університету. Подібна схема використовується всередині підрозділів. Основні планові фінансові показники на всіх рівнях оприлюднюються на сайтах університету та його підрозділів.

Ще однією особливістю австрійського університетського законодавства є неможливість відмовити в зарахуванні на навчальну програму будь-якого циклу (а навчання в університетах є безкоштовним) особі, яка має для цього необхідні формальні підстави (атестат про освіту, диплом першого або другого циклів). Це приводить до складних проблем із організацією навчального процесу (особливо на першому році програми), високого відсотку відрахованих студентів, відсутності впливу університету на набір студентів на програму.

Другий день семінару проходив на базі Вищої фахової школи/Університету прикладних наук «Віденський кампус» та був присвячений ознайомленню із австрійським законодавством та функціонуванням вищого навчального закладу іншого типу. Основним спікером був ректор професор Артур Меттінгер, до речі, колишній багатолітній проректор Віденського університету.

Система вищих фахових шкіл (англійською мовою – університетів прикладних наук) законодавчо запроваджена в Австрії у 1993 р., на сьогодні в даній системі навчаються 12 % усіх студентів Австрії. Особливістю цих навчальних закладів є професійна орієнтація навчальних програм, обов’язкова практика студентів, відсутність докторських студій та бюджетного фінансування наукових досліджень, наявність власників закладу, якими, як правило, є неприбуткові організації та різноманітні асоціації. Програми навчання підлягають обов’язковій акредитації (цього нема в університетській системі). Навчальна програма першого циклу є трирічною, існує оплата за навчання, яка у «Віденському кампусі» складає 363 євро за семестр. Прийом на навчання здійснюється на основі конкурсу (на деякі спеціальності конкурс сягає 20 претендентів на місце), випускники, як правило, мають дуже добрі перспективи щодо працевлаштування. Вищі фахові школи мають достатньо високий рівень автономії в рамках національного плану розвитку системи. Особливо підкреслювалася автономія щодо набору студентів на навчання.

Структурно Вища фахова школа «Віденський кампус» (FH “Campus Vienna”) складається із шести департаментів, на яких близько 4 тис. студентів навчаються за 20 бакалаврськими та 25 магістерськими програмами. Основою планування та управління школою є План стратегічного розвитку, структура якого є аналогічною університетським планам. Основні цілі стратегії розвитку надалі конвертуються в завдання, виконання яких можна кількісно оцінити. Заключним кроком планування є формулювання річних задач як на рівні адміністрації школи, так і на рівні кожного департаменту. Наприклад, на 2012-2016 рр. основними стратегічними цілями «Віденського кампусу» є реалізація політики зростання (збільшення чисельності студентів до 6 тис., збільшення кількості та спектру навчальних програм), а також запровадження системи навчання, орієнтованого на студента. Тут слід пам’ятати, що, на відміну від університетів, місця для навчання студентів у фахових школах квотуються державою.

Протягом семінару представники обох типів навчальних закладів (університету та вищої фахової школи) особливо підкреслювали важливість інтернаціоналізації наукової та освітянської діяльності через залучення іноземних професорів, збільшення мобільності студентів, активну участь у міжнародних програмах фінансування наукових досліджень тощо. Відень є європейським лідером щодо навчання іноземних студентів, серед яких значна кількість громадян України.

Фінансування вищих фахових шкіл здійснюється в суттєво інший спосіб, ніж фінансування університетів. Його особливостями є: в основному фінансування базується на коштах підготовки одного студента за заданою програмою та відповідній кількості студентів; федеральний уряд фінансує заробітну плату та оперативні витрати, кошти на розбудову інфраструктури не виділяються; наукові дослідження не фінансуються; бюджет покриває не більше 90 % загального кошторису університету. Оплата за навчання є одним із джерел забезпечення кошторису: для громадян Австрії ця оплата (363 євро за семестр) визначається законодавством, для іноземних громадян оплата за навчання повинна покривати всі необхідні для навчання витрати. Щодо фінансування наукових досліджень, то воно в основному базується на міжнародних фондах, договорах із фірмами. Фактично існує лише одна цільова бюджетна програма фінансування науки у фахових школах – через Австрійську дослідницьку промоційну агенцію (FFG). Варто підкреслити, що провідні вищі фахові школи Австрії чудово розуміють важливість наявності фундаментальних та прикладних наукових досліджень для підвищення якості навчального процесу, і пошук фінансів для науки є одним із пріоритетів адміністрації та власників школи.

На завершення слід відзначити, що навчальний семінар був надзвичайно корисним як для українських учасників, так і для представників інших країн, були створено усі умови для плідних дискусій, встановлення нових контактів. Австрійський досвід можна ефективно використати при розробленні нового освітянського законодавства в Україні, удосконаленні структури навчальних закладів, реформуванні системи управління в окремих університетах.

 

Пошук на порталі

ІЛІР

ILIDlogo-w165

Інститут Лідерства, Інновацій та Розвитку

Посилання

hair style model