Національний Темпус / Еразмус+ 
офіс в Україні

Д.т.н., проф. Рашкевич Ю.М., Проректор НУ ”Львівська політехніка”, Член Національної команди експертів із реформування вищої освіти в Україні

Докторські студії в Європейському просторі вищої освіти

17-18 червня 2010 року у Варшаві відбувся міжнародний семінар, присвячений проблемам підготовки докторів філософії в європейських університетах в контексті реалізації принципів Болонського процесу, згідно із якими підготовка докторів філософії розглядається як третій, заключний цикл освітянського процесу. Семінар був організований Польською Фундацією розвитку системи освіти (FRSE), участь у ньому прийняли понад 100 представників 17 країн Європи. Національну команду експертів із реформування вищої освіти в Україні представляв автор цих рядків.

Основні доповіді та дискусії точилися навколо чотирьох основних питань:

• Новітні досягнення в європейських університетах у підготовці докторів філософії;

• Обмін досвідом у використанні різноманітних моделей підготовки докторів;

• За і проти щодо використання Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС) в процесі реалізації докторських програм;

• Забезпечення якості та процедури акредитації програм підготовки докторів філософії.

По першому питанню із основною доповіддю виступив представник Ради по докторському навчанню (Council for Doctoral Education) Європейської Асоціації Університетів Томас Йоргенсен (Данія). Він підкреслив, що розвиток докторських студій є найбільш динамічною частиною Болонського процесу, який розглядається як сполучна ланка між Європейським простором вищої освіти (EHEA) та Європейським науковим простором (ERA), є одним із наріжних каменів процесу створення в Європі суспільства знань. Згідно із даними моніторингу реформування EHEA спостерігається швидкий ріст кількості докторських шкіл в європейських університетах: якщо у 2007 році лише 29% університетів EUA мали докторські школи, то у 2009 році – вже 65%, при цьому лише 16% цих шкіл поєднують магістерські та докторські програми. Сьогодні докторські школи розглядаються EUA як основний інституційний інструмент докторського навчання. Доповідач особливо підкреслив те, що в основі докторського навчання повинні бути оригінальні наукові дослідження, в докторських школах повинна концентруватися ”критична маса” дослідників і необхідне наукове обладнання для створення та належної підтримки наукової атмосфери та умов проведення наукових досліджень на найвищому світовому рівні. Повинні впроваджуватися нові технології навчання та досліджень, властиві суто для докторським студіям, а не копіюватися підходи, характерні для навчання студентів на першому та другому циклах підготовки. Докторське навчання повинно стати складовою частиною наукового розвитку сучасного університету. Свою вагому лепту повинні також внести відповідні європейські програми фінансування наукових досліджень – Рамкова Програма, Програма Марії Кюрі та інші.

Свого часу були затверджені так звані Зальцбурзькі принципи підготовки докторів філософії в EHEA. Досвід останніх років підтвердив їх актуальність та необхідність подальшого розвитку та удосконалення. В рамках Ради по докторському навчанню EUA активно працюють чотири тематичні групи за напрямками: якість підготовки, результати навчання та кредити, відбір претендентів на навчання, міжнародна співпраця. Рекомендації цих груп були представлені на щорічній конференції Ради (Берлін, червень 2010 р.) і стали основою подальших рекомендації (Salzburg II), серед яких доповідач особливо підкреслив індивідуальний підхід до докторського навчання, необхідність базуватися на наукових дослідженнях, а не на навчанні, інституційну відповідальність університетів та докторських шкіл за хід та результати підготовки докторів. Рада по докторському навчанню EUA акцентує, що докторські студії не повинні розглядатися як засіб лише для успішної академічної чи наукової кар’єри, але також як етап професійного розвитку для будь-якого фахівця в контексті його навчання впродовж життя.

Огляд та аналіз моделей підготовки докторів філософії в європейських університетах зробила Сандра Бітусікова (Словаччина) - ще один представник Ради по докторському навчанню. Вона підкреслила, що сьогодні практично для всіх університетів, які запроваджують докторські студії, характерним є структуризація процесу та створення докторських шкіл. При цьому спостерігаються випадки як створення однієї докторської школи, яка веде всі навчальні програми третього циклу, так і декількох спеціалізованих за науковими напрямами докторських шкіл в одному університеті. Структуризація процесу підготовки докторів передбачає цілий ряд заходів:

• Наявність чіткої процедури доступу до навчання, відбору претендентів, прийому та реєстрації студентів-докторантів, рекомендується широке використання з цією метою засобів інтернету (он-лайн);

• Наявність в програмі чітко вираженої навчальної та наукової компонент, при цьому наукова компонента є основною; навчальна компонента може містити спеціальні дисципліни а також ряд курсів, призначених для розвитку загальних компетенцій (generic and transferable skills), з тим, щоб кожен із студентів міг обрати бажані для свого професійного та наукового розвитку предмети;

• Розроблення необхідного нормативного забезпечення процесу підготовки докторів філософії, чіткого визначення відповідальності університету, наукового керівника (супервайзера) та студента-докторанта за результати навчання, включаючи, як можливий варіант, підписання тристороннього контракту між означеними сторонами;

• Наявність системи підготовки/тренінгу супервайзерів (включаючи координацію у випадку наявності двох наукових керівників, один із яких за кордоном), моніторингу ходу навчання та проведення досліджень;

• Забезпечення можливостей студентам та науковим керівникам стажування за кордоном.

Окрема частина доповіді Сандри Бітусікової була присвячена питання використання кредитів ЄКТС для докторських програм. З 2003 року, коли розпочалися активні дебати щодо впровадження третього циклу навчання, питання використання кредитів ЄКТС залишається спірним, і консенсусу не досягнуто. У Зальцбурзьких принципах (Salzburg I) про кредити нічого не сказано, основною проблемою є кредитне оцінювання наукової компоненти докторської програми – як виміряти/оцінити наукові результати? Проведені в європейських університетах дослідження (Trends V, Trends 2010) підкреслюють значне різноманіття в підходах до використання кредитів ЄКТС для докторських програм. 31% університетів використовуються кредити ЄКТС для усіх трьох циклів навчання, 24% - лише для перших двох циклів, 42% взагалі не планують їх використання для докторських програм. В рекомендаціях Salzburg II говориться, що кредити ЄКТС можуть використовуватися для навчальної компоненти докторських програм, особливо це доцільно робити для спільних міжінститутських та міжнародних програм. Але накопичування кредитів не може бути основною ціллю в докторських програмах, і тому використання кредитів не є обов’язковою умовою, що визначає структурованість програми, чи можливість створення докторської школи. Загальний висновок доповідача – університети самостійно вирішують доцільність впровадження кредитів ЄКТС у своїх докторських програмах. Слід відзначити, що цілий ряд виступаючих із коментарями та репліками наводили приклади успішного використання кредитів ЄКТС для докторського навчання в своїх університетах.

Сандра Бітусікова також зупинилася на питаннях визначення результатів навчання (learning outcomes) для докторських програм. Вона підкреслила, що основним результатом докторського навчання є молодий науковець та його/її суспільний внесок шляхом оволодіння знаннями, компетенціями та навичками, отриманими внаслідок проведених наукових досліджень. Дублінський дескриптор, як і на перших двох циклах навчання, є хорошою методикою опису результатів навчання, але основним є індивідуальний науковий прогрес особи. Акцентувалося, що докторські студії, як третій цикл вищої освіти, одночасно є першою фазою наукової кар’єри молодого дослідника, а отриманий диплом доктора філософії свідчить про повне завершення вищої освіти та одночасне отримання першого наукового ступеня. Тут необхідно відзначити, що у багатьох країнах проблемою є невеликий відсоток докторантів, які захищають свої дисертації протягом часу, виділеного на докторське навчання (3-4 роки). В Польщі, наприклад, використовується практика видачі академічних довідок студентам, які не захистили дисертацію, в інших країнах (Швеція) уведені проміжні між магістром і доктором кваліфікації. Але в жодній країні не розділяють окремо докторів філософії на тих, які здобули відповідний освітній (освітньо-кваліфікаційний, освітньо-науковий) рівень, та тих, які мають аналогічної назви науковий ступінь.

Заключна частина доповіді Сандри Бітусікової торкалася проблем забезпечення мобільності докторантів як елементу інтернаціоналізації та забезпечення єдності EHEA та ERA. Інтернаціоналізація докторських студій, а також міжсекторальна мобільність повинні бути важливими компонентами стратегії розвитку кожного університету. Інтернаціоналізація досягається шляхом створення спільних докторських програм, включає залучення до підготовки закордонних науковців, прийом на докторські програми студентів із інших країн, проведення літніх шкіл та конференцій, широке використання сучасних навчальних технологій (електронне навчання, телеконференції тощо). Міжсекторальна мобільність передбачає створення індустріальних докторських програм, співпрацю із різними секторами промисловості та економіки, розширення підготовки докторів для позауніверситетського сектора. Мобільність докторантів не є самоціллю, а стратегічним інструментом для їх саморозвитку та налагодження співпраці освітянських та наукових інституцій EHEA та ERA. Серед перепон для розвитку мобільності відзначалися процедурні бар’єри, обмеженість фінансової підтримки та існуючий в багатьох країнах 3-річний цикл навчання.

Серед інших доповідей та виступів хочу відзначити презентацію Ізабелли Станіславішин – докторанта Ягеллонського університету (Краків) та президента Європейської асоціації докторантів EURODOC. У своєму виступі вона охарактеризувала студентський погляд на проблеми розвитку докторських студій в Європі. В першу чергу студенти наполягають на нормативному визначенні свого статусу молодих науковців-професіоналів, а не просто студентів третього циклу навчання. На їх думку це повинно відобразитися і в назві цієї когорти – кандидати в доктори філософії (Doctoral candidates), а не студенти-докторанти (Doctoral students). Докторанти позиціонують себе як партнери в проведенні наукових досліджень із власною відповідальністю за їх результати. Навчальна компонента та інші види робіт повинні розглядатися як допоміжні до основного завдання – наукової роботи. В той же час проведене серед докторантів анкетування показало, що 33% їх задіяні на роботах, які не мають прямого відношення до наукових досліджень та виконання дисертаційної роботи, майже 32% не мають в середньому навіть однієї години протягом тижня для написання частини своєї праці. На думку докторантів кредити ЄКТС не є адекватним інструментом для компонування програми в цілому і можуть використовуватися лише для її навчальної компоненти. Вони також звертають особливу увагу на забезпеченні інституційної підтримки докторського навчання та якісного наукового керівництва. Лише 57% опитаних докторантів мають нормативні чи методичні матеріали щодо ролі та завдань їх супервайзерів, лише 64% респондентів відзначили, що вони отримали корисну, або дуже корисну підтримку від своїх керівників. На думку опитаних наявність тристороннього контракту робить процес ефективнішим. Проблемою для докторантів також є забезпечення мобільності, в першу чергу – міжнародної, яка повинна стати звичайною практикою докторського навчання, а не привілегією, як все ще є на сьогодні. У 2007 році лише 6,9% усіх докторантів брали участь в програмах мобільності, в той час як в ЄПВО ставиться завдання у 2020 році забезпечити мобільність на рівні 20%. Ключовим тут є фінансовий аспект, адже лише для 10% респондентів брак фінансової підтримки не є перепоною для мобільності. Опитування показало, що лише 30% докторантів отримали повну фінансову підтримку для своєї мобільності, в той час, як 30% взагалі не отримали жодної допомоги.

На семінарі були виголошені також доповіді із представленням стану впровадження та досвіду реалізації докторських програм в Австрії, Великобританії, Польщі та ряді інших європейських країн. Попри певні природні особливості докторських студій в різних країнах під час заключної дискусії семінару виступаючі відзначили схожість проблем та підходів до вирішення, необхідність надання докторським студіям європейського виміру, автономність та відповідальність університетів, керівників та докторантів за якість докторських програм та результатів їх виконання. Детальніше матеріали семінару можна проглянути на www.ekspercibolonscy.org.pl та www.frse.org.pl .

На завершення доцільно сформулювати основні висновки, які можна зробити на основі аналізу процесів запровадження докторських студій університетами Європи протягом останніх 5 років:

• Запровадження третього циклу вищої освіти (докторських студій) є настільки важливим етапом європейських освітянських реформ, що може бути названим ”міні-революцією” в освіті;

• Докторські студії в Європі характеризуються великою різноманітністю, яка повинна бути підтримана на загальноєвропейському рівні;

• Докторські студії в Болонському процесі – одна ціль (висока якість) та різноманітні варіанти реалізації (гнучкі підходи, що визначаються для і кожним університетом зокрема);

• Якість докторських програм визначається в основному не якістю виконаних дисертаційних робіт, а якістю наукового середовища, в якому перебуває молодий дослідник;

• Важливо уникнути будь-якого перерегулювання (бюрократизації): третій цикл навчання докорінно відрізняється від попередніх двох.

Українська освітянська система сьогодні перебуває на стадії реформування, опрацювання нового Закону ”Про вищу освіту”, запровадження підготовки докторів філософії в контексті Болонського процесу. Нам необхідно аналізувати та враховувати досвід європейських університетів, тим паче, що наші близькі партнери (Польща, Словаччина, країни Прибалтики), розпочавши свої реформи дещо швидше, вже мають як негативний, так і позитивний досвід проведення реформ, напрацьовані нормативно-правові, організаційні та науково-методичні матеріали, які можна із успіхом використати в Україні.